Refutation of unreliable information in the Internet

Taras Bachinsky, SLA counsel, about the ways to refutate the unreliable information in the Internet for intellectual property rights protecton and protection of proffesional reputation.

Source: Legal practise

Спростування недостовірної інформації у мережі Інтернет

Поступово інтернет-право завойовує й Україну, хоча у більшості випадків це здійснюється руками не законодавчої гілки влади, а судової.

Напевно, більшість юристів активно обговорювали резонансне рішення суду щодо ТОВ «Видавнича організація «Юстініан» та ПП «Українська Правда» (справа 2-2561/12). Основні проблеми, які порушуються у цьому судовому процесі, – чи відповідає сайт за публікації інших користувачів (незалежно в якому вигляді – статей чи просто коментарів), яка межа відповідальності інтернет-ресурсів за це та як можна суду доводити наявність негативних публікацій в Інтернеті. Судова влада «вирішила» усі ці складні питання.

Так, виявляється, що власник домену і є власником веб-сайту і несе відповідальність за всі матеріали, розміщені на ресурсі, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Так, згідно з частиною 1–2 пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту. З одного боку це начебто встановлює обов’язкову цензуру, покладає обов’язок на власників сайтів відповідати за все на світі – і в цьому негатив. Але з іншого боку, плюс у тому, що справді є безліч випадків, коли на особу виливають анонімно тонни бруду, а відмитися нема як. Адже тепер Інтернет, напевне, ефективніший за інші способи поширення інформації, і особу можна морально «поховати», а хто крайній – встановити було важко, та й виправдовуватися досить неприємно. Отож, спростувати таку неправдиву інформацію не дуже й проблематично – через суд, бо навіть якщо встановити автора допису складно, то встановити власника домену набагато легше – він і буде відповідати за все, адже в нас працює презумпція добропорядності (негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного). Хоча, звичайно, ефективніше перед початком судових тяжб спробувати все ж таки за допомогою юристів урегулювати ситуацію мирно, адже, швидше за все, більшість власників сайтів просто приберуть її, щоб не мати проблем із судами.

Інший нюанс – межа відповідальності власників сайтів. Що їм грозить за публікацію негативної інформації.Перш завсе, досить неприємна справа – публікація спростування,яке постраждала сторона може попросити опублікувати у найрейтинговішому місці(головній чи іншій високовідвідуваній сторінці), що звичайно недодасть репутації сайту та ще й забирає робочі площі,які могли бути використані під щось інше, зокрема, інтернетрекламу. Окрім цього, суд може зобов’язати власника сайту (домену) відшкодувати ще й моральну шкоду (на практиці суми коливаються в обсягах дві-чотири тисячі гривень). Основна рекомендація – це все ж таки модерувати свої ресурси. Але що робити форумам? Там,що несудження – то оціночне і, ймовірно, неправдиве. Тут вже останні повинні діяти на власний страх і ризик.

Інша проблема – доказовості. Якщо адміністратор сайту видалить таку недостовірну інформацію як особі довести,що така інформація все ж таки була надрукована. Ми вже раніше писали, що суди досить легко вірно приймають прості видруки таких веб-сторінок (так,у судовій справіТОВ «ІСКРА Прес» інформація була розповсюджена на сайтах та вгазетах,а ось у справах приватних осіб проти Партії регіонів, інформація була розміщена виключно на сайті партії;так само як і у справі ПАТ «Автокразбанк» і суду цього було достатньо).Ця ситуація повторилася і у рішенні щодо «Юстініану». Суд виходив з того, що він не є фахівцем,щоб перевіряти достовірність роздруківок з веб-сайту.а відповідач не заявляв клопотань суду щодо призначення експертизи по даному питанню. Отож, виходить,що не позивач, а відповідач (власник сайту) повинен доводити, що роздруківка з сайту несправжня(хоча з рівнем сучасних технологій зробити такий видрук досить легко).

Ображеним слід не забувати, що у таких справах скорочено позовну давність до 1 року (згідноч.2 ст. 258 ЦКУ)”У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або віддня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості)”. Тобто можна довести, що особа, чи ї права порушено дізналася про таке порушення не в момент публікації, а пізніше.

Джерело: Юридична газета

Refutation of unreliable information in the Internet

Taras Bachinsky, SLA counsel, about the ways to refutate the unreliable information in the Internet for intellectual property rights protecton and protection of proffesional reputation.

Source: Legal practise

Спростування недостовірної інформації у мережі Інтернет

Поступово інтернет-право завойовує й Україну, хоча у більшості випадків це здійснюється руками не законодавчої гілки влади, а судової.

Напевно, більшість юристів активно обговорювали резонансне рішення суду щодо ТОВ «Видавнича організація «Юстініан» та ПП «Українська Правда» (справа 2-2561/12). Основні проблеми, які порушуються у цьому судовому процесі, – чи відповідає сайт за публікації інших користувачів (незалежно в якому вигляді – статей чи просто коментарів), яка межа відповідальності інтернет-ресурсів за це та як можна суду доводити наявність негативних публікацій в Інтернеті. Судова влада «вирішила» усі ці складні питання.

Так, виявляється, що власник домену і є власником веб-сайту і несе відповідальність за всі матеріали, розміщені на ресурсі, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Так, згідно з частиною 1–2 пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту. З одного боку це начебто встановлює обов’язкову цензуру, покладає обов’язок на власників сайтів відповідати за все на світі – і в цьому негатив. Але з іншого боку, плюс у тому, що справді є безліч випадків, коли на особу виливають анонімно тонни бруду, а відмитися нема як. Адже тепер Інтернет, напевне, ефективніший за інші способи поширення інформації, і особу можна морально «поховати», а хто крайній – встановити було важко, та й виправдовуватися досить неприємно. Отож, спростувати таку неправдиву інформацію не дуже й проблематично – через суд, бо навіть якщо встановити автора допису складно, то встановити власника домену набагато легше – він і буде відповідати за все, адже в нас працює презумпція добропорядності (негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного). Хоча, звичайно, ефективніше перед початком судових тяжб спробувати все ж таки за допомогою юристів урегулювати ситуацію мирно, адже, швидше за все, більшість власників сайтів просто приберуть її, щоб не мати проблем із судами.

Інший нюанс – межа відповідальності власників сайтів. Що їм грозить за публікацію негативної інформації.Перш завсе, досить неприємна справа – публікація спростування,яке постраждала сторона може попросити опублікувати у найрейтинговішому місці(головній чи іншій високовідвідуваній сторінці), що звичайно недодасть репутації сайту та ще й забирає робочі площі,які могли бути використані під щось інше, зокрема, інтернетрекламу. Окрім цього, суд може зобов’язати власника сайту (домену) відшкодувати ще й моральну шкоду (на практиці суми коливаються в обсягах дві-чотири тисячі гривень). Основна рекомендація – це все ж таки модерувати свої ресурси. Але що робити форумам? Там,що несудження – то оціночне і, ймовірно, неправдиве. Тут вже останні повинні діяти на власний страх і ризик.

Інша проблема – доказовості. Якщо адміністратор сайту видалить таку недостовірну інформацію як особі довести,що така інформація все ж таки була надрукована. Ми вже раніше писали, що суди досить легко вірно приймають прості видруки таких веб-сторінок (так,у судовій справіТОВ «ІСКРА Прес» інформація була розповсюджена на сайтах та вгазетах,а ось у справах приватних осіб проти Партії регіонів, інформація була розміщена виключно на сайті партії;так само як і у справі ПАТ «Автокразбанк» і суду цього було достатньо).Ця ситуація повторилася і у рішенні щодо «Юстініану». Суд виходив з того, що він не є фахівцем,щоб перевіряти достовірність роздруківок з веб-сайту.а відповідач не заявляв клопотань суду щодо призначення експертизи по даному питанню. Отож, виходить,що не позивач, а відповідач (власник сайту) повинен доводити, що роздруківка з сайту несправжня(хоча з рівнем сучасних технологій зробити такий видрук досить легко).

Ображеним слід не забувати, що у таких справах скорочено позовну давність до 1 року (згідноч.2 ст. 258 ЦКУ)”У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або віддня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості)”. Тобто можна довести, що особа, чи ї права порушено дізналася про таке порушення не в момент публікації, а пізніше.

Джерело: Юридична газета

Menu